facebook youtube

Хто, наскільки та як наживався на втраті обороноздатності України. Розслідування Дмитра Костюка для телеканалу "Еспресо", програма "ШУСТРОВА LIVE".

Процес розкрадання української армії розпочався ще до розпаду Радянського Союзу. Від генерала та міністра до офіцера та солдата – до злочинної розтрати неймовірних масштабів були причетні усі. Продавали настільки багато, що майже в усіх гарячих точках початку 90-х використовувалася зброя з України. Про наших збройних баронів в Голівуді навіть зняли касовий художній фірм «Збройний барон», де головний герой Ніколас Кейдж здійснює контрабанду озброєнь з Одеського порту.

Станом на кінець 1991 року українська армія залишалася однією з найсильніших в Європі. Загальна чисельність особового складу становила понад 800 тисяч військовослужбовців, у бойовому стані були 6 з половиною тисяч танків, 7 600 бтрів, 1400 літаків, 350 кораблів, 1272 ядерні боєголовки міжконтинентальних балістичних ракет. На озброєнні військово-повітряних сил перебувало 44 стратегічні бомбардувальники, які могли нести ядерну зброю. Україна мала третій після США і Росії ядерний арсенал.

1 1991

Через 23 роки, на момент анексії Криму, ми мали лише 6 бригад, та й ті лише на папері. По факту для захисту від можливого вторгнення Росії на материкову Україну вдалося зібрати всього 400 підготовлених військовослужбовів.

За словами Голови Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, що проводить розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в армії Івана Вінника, у середині 90-х створювалися умови для поступового системного зниження рівня боєздатності збройних сил.

5 грудня 1994-го року Україна, США, Росія та Великобританія підписали Будапештський меморандум: українську ядерну зброю проміняли на гарантії суверенітету та безпеки. Гарантії, що лишилися лише словами. При цьому вже тоді військове командування та розвідка визнавали небезпеку можливого вторгнення Росії, - розповідає генерал-лейтенант запасу, в минулому заступник начальника Генштабу Ігор Романенко.

«Військові переконували політичне керівництво нашої держави відносно того, які виникають загрози. Був сформований цілий воєнний округ на північно-східному напрямі зі штабом в Чернігові, тому що підтверджували, що Росія має всі наміри по відношенню до України», - згадує військовий.

Поки Росія системно оновлювала власні збройні сили, в Україні їх послідовно знищували, скорочували навіть передові загони, бездумно списували стратегічні бомбардувальники, розформували першу ракетну дивізію, - розповідає військовий експерт, екс-офіцер Генштабу Олег Жданов.

«На схемі штатної структури просто закреслювалися прямокутнички та квадратики і скорочувалися таким чином частини. Кучма, коли приїхав до збройних сил вже на другу каденцію, він подивився на карту і сказав: «хіба Росія ворог?» І плани тут же переробили зі сходу на захід. Потім прийшов Віктор Ющенко, подивився на карту і сказав: «а хіба у нас на Заході є вороги?», - розповідає Жданов.

Україні немає з ким воювати, а отже й армія не потрібна – таку думку політичного керівництва країни не змінили навіть драматичні події осені 2003 року навколо українського острова Тузла. Вже тоді Путін опрацьовував сценарій анексії Криму, а Україна опинилася за крок від повномасштабної війни з Росією.

Росіяни почали будувати косу з метою повноцінного контролю Керченської протоки. Це була спроба ізолювати Азовське море, зробити його суто морем, яке контрольовано Російською Федерацією. Єдиний канал, де море було настільки глибоке, щоб судна і кораблі могли заходити з Чорного моря в Азовське, пролягав між Тузлою та Кримом і був повністю під контролем України. Інакше кажучи, хто володів Тузлою, володів і Керченською протокою. За навігаційні послуги Київ збирав до $15 млн доларів на рік з росіян і ще $5-6 млн з інших країн. Крім того, контролюючи Керченську протоку, Росія могла б не допустити військові кораблі НАТО в Азовське море.

29 вересня 2003-го, майже цілодобово працюючи, російські будівельники почали споруджувати греблю, щоб з'єднати Тузлу з російським берегом і, таким чином, анексувати територію. Вже наступного дня на острові було 500 українських прикордонників - від генерала до рядового. Сюди завезли зброю, поблизу на рейді стали прикордонні кораблі. На материку ракетні війська почали навчання, в небо підняли 17 бойових літаків, в Києві почалося вербування добровольців для захисту Тузли від іноземного вторгнення. Будівництво дамби зупинилося, коли між українськими прикордонниками і російськими будівельниками залишалося лише 102 метри. Тузла залишилася українською, але жоден військовий корабель третіх держав відтоді не міг пройти Керченську протоку без згоди Москви. І висновки, судячи з подій уже 2014-го року, зроблені не були.

Як не дивно, конфлікт на Тузлі, не відкрив владі очі на справжнього ворога. Навіть зміна президента: замість проросійського Кучми - проєвропейський та проНАТівський Ющенко - не змінила позиціонування Росії як стратегічного партнера. Хоча Путін не приховував своїх намірів.

«Міністерство закордонних справ Російської федерації надіслало ноту в Україну в 2005-у році, це за часів президентства Ющенка, відповідно уряду Тимошенко, про те, що територіальні претензії до України не вичерпані», - розповідає нардеп Іван Винник.

На тлі загрозливих повідомлень тривав масовий розпродаж військової техніки. А наближення до НАТівських стандартів стало зручним поясненням тотального скорочення військ.

2 Бронемашини

3 Танки

Ось - висновки Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від листопада 2018 року, що засвідчують: тисячі одиниць військової техніки реалізовували по залишкових цінах. Згідно з висновками, за два роки після «Помаранчевої революції» Україна вперше опинилася за червоною лінією по озброєннях: стало вдвічі менше потреби бронемашин, бракувало танків, критично не вистачало зенітно-ракетних комплексів.

4 зенітно ракетні комплекси
Танк по ціні бюджетного авто, бойовий літак вдесятеро дешевше початкової вартості. Щедрі акції, тотальне скорочення бойового складу та масове списання військової техніки призвели до втрати обороноздатності держави. Дебальцевський та Іловайський котли, бої за Донецький аеропорт - з початку війни на Сході нам не вистачало зброї, боєприпасів та навіть бронежилетів. Люди самі збирали гроші, армію багато в чому забезпечували волонтери.

Якщо у 1991 році ми мали 6500 сучасних на той момент танків, то до початку війни їх залишилося 1400, а кількість зенітно-ракетних комплексів зменшилась з 2700 до 340 при критичній потребі у 1400.

Відповідно до висновків експертів, за три роки перебування на посаді міністра оборони Анатолія Гриценка військової техніки продали на 1 млрд 316 млн грн, це більше, ніж за трьох міністрів часів Януковича разом узятих. За Саламатіна - на 251 млн грн, Лебедєва - 217 млн і Єжеля - на 605 млн гривень.

З 2000 року діяла постанова про надлишкове майно і його реалізацію за «залишковими цінами». Розпродавали від парашутів до бетеерів та гармат. І навіть сучасні гради, буки, «урагани», бойові літаки, вертольоти та танки збували за копійки.

В середині 2000-х вертольоти продавали по 80 тисяч гривень, при ринковій вартості 97 мільйонів, бойові літаки за півтора мільйони замість 150-и. Танк 172 можна було придбати дешевше бюджетного автомобіля Фольцфаген. Бездумне знищення військового потенціалу країни знайшло прояв і в розпродажі земель Міноборони, полігонів, казарм та військових медустанов.

5

Гроші, реалізовані від продажу військового майна, мали йти на потреби армії, однак цього не відбувалося. Бюджет на оборонку все більше скорочували: у 2013 році Міністерству оборони були передбачені асигнування на 15 млрд грн, тобто менше 1% ВВП. Для порівняння, у бюджеті на 2019 рік передбачене фінансування армії в розмірі 102 млрд грн. Погіршувалася також якість озброєння, і це попри передові позиції України на ринку виготовлення зброї.

«Деякі розробки були і залишаються на дуже сучасному рівні. Їх купували такі країни, як Сполучені Штати, Франція, Китай, і було що купляти», - розповідає військовий експерт Ігор Романенко.

Кращі вітчизняні розробки йшли закордон, лише декілька екземплярів «для галочки» передавали збройним силам України. «Укрспецекспорт» лише у 2010-у році, за міністра Михайла Єжеля, продав озброєнь майже на мільярд доларів! Армія отримувала крихти.

«При Януковичу, наприклад, дійшло до такого, що в рік збройні сили проводили аж одне батальйонно-тактичне навчання, при чому з важкими наслідками, тому що люди не тренувались, і коли форсували водні перешкоди, то танки топили з екіпажами», - розповідає Романенко.

В роки президентства Віктора Януковича Міністерство оборони України напряму відійшло під контроль Росії. Путін планово готувався до анексії Криму.

«Узгоджувались призначення у нас в уряді сектора безпеки і оборони росіянами, а потім і цього їм було замало, і вони просто завели своїх, так би мовити, представників», - розповідає військовий.

Комісія експертів дійшла до висновку, що знищення армії тривало в 4 етапи, кожен з яких відповідає діяльності того чи іншого міністра оборони. За міністрів Морозова, Біжана, Радецького, Шмарова, Кузьмука списали понад норму зенітно-ракетні комплекси. За десять років їхнього перебування на посаді з 1991 року до 2001 року з 2646 ЗРК у складі збройних сил залишилося 880 одиниць.

6

Справу розпродажу військовго майна продовжили Шкіденко, Марчук, Гриценко, Єхануров. За Іващенка та Єжеля з 2009 по 2012 роки, нехтуючи потребами, розпродали бойові літаки: при потребі в 460 - на озброєнні залишилося 256 одиниць.

7

8

Два останні міністри оборони України перед вторгненням Кремля — Саламатін та Лебедєв - були росіянами. На Кремль працювала і Служба безпеки України.

9

«Це навіть не агентура, це просто з Росії фсб-шники, які приїхали керувати СБУ, ми розуміємо, як вони керували, для чого вони керували. Тому та ситуація, яка загалом у нас, не тільки з армією, а взагалі з нашою системою оборони, з нашими силовими структурами, яка була станом на початок 14-го року, це була абсолютна і повна катастрофа», - відзначає народний депутат Андрій Іллєнко.

Бізнес на армії має місце протягом усіх років існування незалежнї України. Експерти наголошують: щоб зупинити грабунок, необхідно зробити прозорим військовий бюджет.

«Треба зняти гриф таємності взагалі з воєнного бюджету. Так як це працює в Сполучених Штатах, Великобританії, Ізраїлї. Другий крок, це повинно бути створений інститут громадського контролю, незалежний орган контролю за витратою державних коштів на потреби національної безпеки та оборони країни», - говорить Олег Жданов.

Чому Росія так легко напала, і чому ми не змогли оборонятися – відповідь на це запитання полягає в 20-річній історії розкрадання збройних сил. Історії, яку хочеться залишити в минулому, зробивши при цьому необхідні висновки. Однак, скандал, який розгорнувся навколо «Укроборонпрому», вже цього, 2019 року, не дає можливості сказати, що все вже позаду...

ГСУ Випуск № 28

№ 6

№ 5

№ 4

№ 3

№ 2

№ 1